`Може мені померти, бабуся?` - дитина сказав це тихо, пошепки, але бабуся, яка розмовляла по телефону

Щасливе дитинство Русланчик, восьмирічного хлопчика, тривало аж чотири роки! Тоді він жив з мамою і татом, йому було добре, весело, його водили в парк, в цирк, в ляльковий театр, купували йому іграшки, і любили! Папа садив його на свої плечі і бігав з ним по кімнаті, а він так щасливо сміявся ...

Він все це пам`ятає і зараз. Зараз, коли він так давно не бачив ні маму, ні тата ... Потім тато втратив роботу, і Русланчик пам`ятає, як мама з татом сварилися, що немає грошей.

А він так переживав ... заглядав до них в очі, брав їх мізинчик в свої маленькі ручки і просив: «Помиріться, будь ласка!» Він і зараз не розуміє, чому ж вони не помирилися остаточно?

Одного разу, мама забрала його з дитячого садка, і сказала, що тепер вони будуть жити у бабусі, її мами, а тато буде жити у своїх батьків, тому, що платити за орендовану квартиру немає грошей.

- А тато буде до нас приходити? - запитально дивлячись мамі в очі, запитав Русик.

- Не хвилюйся, звичайно, буде.

І він заспокоївся. Спочатку, тато приходив, брав Русланчик і віз його до своїх батьків, там йому були дуже раді. А іноді вони разом ходили на дитячий майданчик, і тато сидів на лавочці, поки Русик грав з іншими дітьми. А одного разу, тато привів його в тир. Як йому там сподобалося! А як тато здорово стріляв! Русик плескав у долоні, і теж отримав маленький приз - шоколадку у формі рибки ...

А потім тато став приходити все рідше і рідше ...

- Папа, приходь частіше, я так за тобою сумую ...

- Я працюю, синку, іноді і в вихідні теж, у мене зовсім часу немає, але я постараюся.

Так минув рік ... Русланчик віддали на п`ятиденку, тому, що мама знайшла собі іншу роботу, десь далеко, а бабуся теж працювала, і вони не встигали забрати його вчасно.

Ось з цього самого дня, коли його вперше ввечері не забрали додому, остаточно скінчилося його щасливе дитинство. Бувало, що він залишався на ніч один в групі, і нічна нянечка нарікала, що змушена сидіти ніч через нього одного ... а він тихо плакав у подушку ...

Якось раз, мама познайомила його з дядьком Петром, і вони один одному не сподобалися. Дядя Петя весь час дивився на годинник, і квапив маму: «Йдемо швидше, ми запізнюємося», а на нього навіть не дивився. І вони пішли ... З тих пір він маму бачив дуже рідко, а потім вона переїхала до дядька Петі. Русик залишився у бабусі, як йому пояснили, тому, що дитячий садок близько від бабусиного будинку.

А тато теж незабаром одружився ... Його батьки переїхали жити в село, і залишили татові квартиру. Тепер цих бабусю і дідуся Русик взагалі не бачив. Тітка Свєта, татова нова дружина, чекала дитину. Свою дитину, а Русик був чужий ...

Іноді, мама приходила в гості, і посидівши з ним і з бабусею, залишала гроші і йшла. А йому так хотілося з нею погуляти ... Папа брав до себе, вони разом дивилися мультики, і ще якісь передачі.

Папа навчив його грати в шашки, і Русик навіть двічі виграв! А потім тітка Свєта народила хлопчика, і візити до тата припинилися, щоб він не приніс в будинок якусь інфекцію з дитячого садка. А у мами народилася дівчинка.

Тепер бабуся з Русланчик їздили по вихідних до мами, бабуся допомагала няньчити сестричку, а йому дозволяли тільки здалеку подивитися, знову-таки, щоб дитина не передалися якісь віруси. І мама була зайнята малятком, а не русик. Він відчував себе зайвим, і нікому, крім бабусі, не потрібним ... З якою заздрістю він дивився в дитячому саду, як за іншими дітьми приходили і мами, і тата ... У день народження до нього не приходили діти, бабуся не могла влаштовувати такі свята, ну а мама з татом ... мама передавала з бабусею подарунок, а тато приходив в дитячий сад з подарунком. Посидить з русик пів годинки на майданчику, і йде, говорить, що відпросився з роботи ...

Першого вересня тато прийшов до школи, привітав сина з надходженням в перший клас, і втік на роботу, а мама не змогла прийти, прихворіла малятко, і була з ним тільки бабуся. Русланчик визначили в продовженого, але він не засмучувався, по-перше, тому, що там були багато дітей з їхнього класу, а по-друге, тому, що тепер він ночував удома.

Яке це щастя ночувати вдома! Бабуся весь час попереджала, що, якщо він буде вчитися погано, вона здасть його в інтернат. Звичайно, вона його просто лякала, але Русик страшно цього боявся! Вже навчений тим, що ні мамі, ні татові він не потрібен.

І ось тепер він почув, як бабуся говорить мамі по телефону, що їй лікар рекомендує лягти на обстеження: страшно набрякають ноги, потрібно визначити, це нирки чи серце? І дитина страшно злякався. Особливо, після того, як бабуся запитала: «Так що будемо робити з русик?» Не дай Бог, віддадуть в інтернат! Ось тоді, він і сказав, задихаючись від сліз:

«Може мені краще померти, бабуся?»