Ходила на медогляд, а тепер сиджу і думаю, як покарати лікарку за хамство

Стала мимовільним свідком обурливо історії. Пішла в поліклініку на плановий медогляд - санітарну книжку продовжувати. Усюди черзі дикі, позайматися, бігаю від кабінету до кабінету. Відразу помітила бабусю на лавочці. Сидить така сумна, чекає чогось!

Години через півтора знову проходжу повз, дивлюся - бабуся сидить там же, а по обличчю сльози котяться. Я, звичайно, не витримала, підійшла, запитала.

І тут бабуся зовсім розплакалася. Заспокоїла, як могла, попити принесла. І розповіла вона мені, що сталося.

Захворів у неї шлунок, пішла до дільничного лікаря. Там дали направлення до гастроентеролога і на аналізи. Усюди в чергах висиділа, ніхто без черги не пускає, хоча їй вже 77 років!

Лікар-гастроентеролог на другому прийомі бабусі заявила - у вас рак шлунка. Бабуся, звичайно, засмутилася і питає - як можна лікувати?

А та хамка відповіла: какого хрена її лікувати, пожила вже досить! І сказала бабусі, щоб та йшла додому і більше не приходила, не відбирала час і не заважала лікувати здорових (?!) Людей.

Звичайно, після цього всього бабуся в шоці і сиділа в коридорі, не в силах і додому піти від навалився звістки.

Моєму гніву не було заходи, але ця лікарка вже пішла додому. Я сказала бабусі, що ми завтра вдвох прийдемо до неї на прийом, відвела додому, посиділа з нею. Самотньо і бідно старенька живе, але дуже акуратно.

На наступний день я взяла з ранку номерок і пішли ми в поліклініку.

Хамка-докторіха, як побачила бабусю, стала кричати, чого прийшла - їй же сказано було, нічого тут шлятися. Якщо сильно хоче, нехай швидку викликає, коли болить - в лікарню заберуть.

Тут втрутилася я, висловила докторіхе все, що думаю, пригрозила скаргу написати. Коротше, почала вона таки розбиратися з бабусиними болями і аналізами і виявилося - немає ніякого раку !!! Банальний гастрит! За два дні все пройшло!

Але ж якби бабуся пішла тоді з думкою, що у неї рак? !! Скільки б намучилася психологічно? І болями? !! Скільки б витримала ще жити?

Загалом, ніби все і добре закінчилося, з бабусею ми подружилися, допомагаю їй, чим можу. Але думка, що ця хамка в білому халаті і далі працює - не дає мені спокою. Вона ж і з іншими безпорадними людьми так надходить! І чого варто її професіоналізм, якщо гастрит з раком плутає? Як думаєте?